Феномен лідерства був прекрасно досілджений в США, включаючи його побічний ефект, такий як повна самотність під кінець життя...Ця американська мрія 20-х років розбилася саме об проблему непотрібності і безпорідності колишніх суперлідерів на старості.
Тепер вони трошки розумніші -ну там демократизація, сприяння створенню більш-менш дружніх стосунків між керівником та найманим працівником - так психологічно приємніше і лідерам, і емплойіз...В тому-то й фішка -щоб будучи керівником, залишатися людиною.
І до речі. нещасний ( і чесно кажучи, хріновий) той лідер, який сподівається лише на себе..напевно, підручники та посібники з менеджменту та психології управління благополучно обходили вас стороною..Елементарно, ватсон: якщо лідер не вірить в своїх людей, він приречений на порзку. Гітлер - приклад тому. Всіх тих зачисток йому було мало, всі йому були бидлом, навтіь його власні війська - і результат не змусив себе чекати.
Не знаю, яким боком до вас стоїть керівництво -навпевно, найілюзорнішим, якщо ви так абстрактно розмірковуєте...Ну нічо, все приходить з досвідом, в тому числі і життєва мудрість..