EGO SUM QUI SUM

Їдучи на безпековий форум Чорного моря, що відбувся не так давно в Одесі, читав цю працю великого, але, на жаль, наразі малознаного і недооціненого українського мислителя. 

Це одесит, людина, що народилась і виросла в Одесі, вчилась в Одесі, боролась, в тому числі зі зброєю в руках, за українську Одесу. За українське Чорне море.

Це людина, яка за 44 роки життя, в край несприйятливих умовах, написала сотні робіт, від белетристики до геополітичних розвідок, від лікарських праць (був до всього ще й медиком) до економічних аналізів.

Я зараз є його ровесником — і мене щиро вражає його різнобічність та працездатність. Вражає розмах його думки, коли в час відсутності української державності, в час Кривавих Земель — він думає про концепції, що мають знадобитися сильній незалежній Україні над Чорним морем — і багато з його ідей актуальні і сьогодні — я б сказав особливо актуальні сьогодні!

Дуже шкода,що українські вчені-політологи та міжнародники часто знають на зубок німецьких чи британських геополітиків — але не бачать під самісиньким носом нашу самобутню потужну постать, що мислила не дрібязковими інтригами, а цілими географічними обшарами та історичними епохами, мислила так цікаво й оригінально. 

Усе місто довкола мене в зелі. Квітнуть акації. Білі ґрона обтяжують дерева, що простяглись вздовж пішоходів, що густими купами тиснуться на бульварі по середині проспекту, що суцільне зеленобіле тло утворюють в довколишніх садах. Ранкове повітря насичене солодким тьмяним ароматом білого квіту.

Я мну з огидою цигарку і викидаю її геть в бляшану урну. Такого ранку курити цигарку межує з блюзнірством!

П’яний од пахощів, я стою на ґанкові. Чи є ще друге таке запашне на Україні місто? Харків, Глухів, Київ? Я уявляю собі Київ, горяне, глибокими ярами розкреслене місто. Я відтворюю собі в уяві зелені його вулиці, сади і рішуче кажу:

— Ні!

Київ — офіційний, церемонний, сказати б так: стриманий. Він підібраний, можливо, навіть дещо педантичний. Каштани, що ними в Києві обсаджені вулиці, квітнуть декоративно пишно, але без паxощів. Усе дуже коректно й пристійно, але без всякого ентузіязму. Щодо лип, щодо старого Києва, то липи з їх м’яким і ніжним ароматом лишилися для міста тільки згадкою в скасованій, хоч і не зовсім ще забутій назві: Липки.

Тільки тут в цьому південному степовому місті аромат панує над усім. І серце, повне пам’яті про пишне буяння квіту, назавжди зберігає згадку про світ, який сьогодні став інший.

Лю Цисінь - песиміст простору. У його баченні весь неозорий Всесвіт - це "Темний Ліс", страшне та непривітне місце, де точиться гоббсіанська bellum omnium contra omnes. Там немає доброзичливих цивілізацій, і будь-яка, навіть найрозвинутіша раса, дотримується вовчого закону "вбий незнайомця при першому ж контакті - або будеш вбитий сам". Вкрай незатишне місце, той його всесвіт, можливо це відображення суто китайського погляду на довколишній світ, що оточує Піднебесну (це багато б пояснило у геополітиці комуністичного Китаю).

Бен Елтон - песиміст часу. Класичний вже сюжет наукової фантастики, подорож у минуле аби його, минуле, змінити, він зображує з темним фаталізмом, коли кожне намагання зробити краще призводить до лише більш жахливих сценаріїв, і спіраль історичних жахів закручується Уроборосом, що кусає свій хвіст. Не нова ідея, але написано непогано. Викликає у пам'яті той старий анекдот про оптиміста: "Завжди може бути гірше!"

Загалом, цікаве читання у пору, коли на жаль, реальність часто демонструє нам речі, які б не вигадав і найталановитіший майстер жахів.