sparrow_hawk_ua (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
sparrow_hawk_ua) wrote2007-04-22 06:31 pm
sparrow_hawk_ua) wrote2007-04-22 06:31 pm
Entry tags:
Велика Батьківщина та малі Батьківщини
Велика Батьківщина – це Україна. І тут ні додати, ні відняти. Вся, від краю до краю, різноманітна та неподільна.
Перша мала Батьківщина – мій Дніпро. Назавше мій, і ніщо його не замінить.
http://sparrow-hawk.livejournal.com/31026.html
Друга – село Березова Рудка на Полтавщині, коріння мого Роду.
http://sparrow-hawk.livejournal.com/469372.html
Третя – Краснодар, столиця Кубані. Так, я там народився – мої батьки – „молоді спеціалісти” у той час там працювали. Я вважаю дуже символічним те, що я – нащадок козаків Полтавського полку – з’явився на цей Білий Світ у серці Кубанського краю, населеного нащадками запорізьких козаків. Більш того, маю медаль „Почесний громадянин Краснодару” – певно, був якимось ювілейним немовлям, народженим у цьому місті. Погодьтеся, правдивий знак – особливо зважаючи, що на самому початку життя.
Так, зараз цей край спустошений у цивілізаційному плані. Коріння обрубане, замінене на штучний „імперський” ерзац. Зараз у віддалених станицях вмирають останні старі люди, які ще говорять кубанською говіркою – українською мовою фактично – у щоденному побуті. А решта нащадків тих, хто колись билися за Січ, не хочуть мати нічого спільного з „хахламі”, у переважній більшості своїй. Але це не їхня провина, а їхня біда.
http://sparrow-hawk.livejournal.com/227367.html
Хочу нагадати деяким „благородним донам та доньям”, що, якби ви народилися та виховувалися не у тих родинах та регіонах, як це сталося, а де-небудь у Краматорську (най і у стовідсотково українській родині Петренків, приміром) – стояли б ви зараз, найвірогідніше, під блакитними прапорами, їли „сємачкі”, „чіста канкрєтна разгаварівалі” та ригали від дешевого пива просто собі під ноги. Отак от. І не треба дерти носа.
Тому всілякі розмови про „вони всі бидло!” та „відділяємося!” я вважаю дурістю. І хочу ще раз сказати: то не їхня провина, а їхня біда. І нагадати назорейську притчу про пастиря, який кинувся шукати заблукалу вівцю, бо вона йому була дорогою, як і ті, що лишилися в отарі.
І біду цю можна подолати тільки разом.
Так само я вірю, що Кубань прийде до „Великої України” – і не шляхом завойовницької війни чи з-під імперської нагайки, хоч би її тримала й рука Києва, а не Москви. Бо проливати рідну кров – останнє діло. А „у родині вільній слов’янських народів”, як про це писав Кобзар. Хай зараз мої слова і здадуться комусь наївними. Але світ змінювався ідеалістами.
Перша мала Батьківщина – мій Дніпро. Назавше мій, і ніщо його не замінить.
http://sparrow-hawk.livejournal.com/31026.html
Друга – село Березова Рудка на Полтавщині, коріння мого Роду.
http://sparrow-hawk.livejournal.com/469372.html
Третя – Краснодар, столиця Кубані. Так, я там народився – мої батьки – „молоді спеціалісти” у той час там працювали. Я вважаю дуже символічним те, що я – нащадок козаків Полтавського полку – з’явився на цей Білий Світ у серці Кубанського краю, населеного нащадками запорізьких козаків. Більш того, маю медаль „Почесний громадянин Краснодару” – певно, був якимось ювілейним немовлям, народженим у цьому місті. Погодьтеся, правдивий знак – особливо зважаючи, що на самому початку життя.
Так, зараз цей край спустошений у цивілізаційному плані. Коріння обрубане, замінене на штучний „імперський” ерзац. Зараз у віддалених станицях вмирають останні старі люди, які ще говорять кубанською говіркою – українською мовою фактично – у щоденному побуті. А решта нащадків тих, хто колись билися за Січ, не хочуть мати нічого спільного з „хахламі”, у переважній більшості своїй. Але це не їхня провина, а їхня біда.
http://sparrow-hawk.livejournal.com/227367.html
Хочу нагадати деяким „благородним донам та доньям”, що, якби ви народилися та виховувалися не у тих родинах та регіонах, як це сталося, а де-небудь у Краматорську (най і у стовідсотково українській родині Петренків, приміром) – стояли б ви зараз, найвірогідніше, під блакитними прапорами, їли „сємачкі”, „чіста канкрєтна разгаварівалі” та ригали від дешевого пива просто собі під ноги. Отак от. І не треба дерти носа.
Тому всілякі розмови про „вони всі бидло!” та „відділяємося!” я вважаю дурістю. І хочу ще раз сказати: то не їхня провина, а їхня біда. І нагадати назорейську притчу про пастиря, який кинувся шукати заблукалу вівцю, бо вона йому була дорогою, як і ті, що лишилися в отарі.
І біду цю можна подолати тільки разом.
Так само я вірю, що Кубань прийде до „Великої України” – і не шляхом завойовницької війни чи з-під імперської нагайки, хоч би її тримала й рука Києва, а не Москви. Бо проливати рідну кров – останнє діло. А „у родині вільній слов’янських народів”, як про це писав Кобзар. Хай зараз мої слова і здадуться комусь наївними. Але світ змінювався ідеалістами.
no subject
Чи карта чи копія карти знаходитьсяу музеї Грушевського у Львові - сама бачила)
Кубань - це наша земля.
no subject
no subject