sparrow_hawk_ua | Entries tagged with роздуми

Відкриваю для себе Домонтовича - а він відкриває для мене моє місто. Якби ж мені в підлітковому віці попалася до рук ця книга, де так описано саме те, що я тоді так гостро відчував про мій Дніпро.

www.goodreads.com/book/show/197822180

Усе місто довкола мене в зелі. Квітнуть акації. Білі ґрона обтяжують дерева, що простяглись вздовж пішоходів, що густими купами тиснуться на бульварі по середині проспекту, що суцільне зеленобіле тло утворюють в довколишніх садах. Ранкове повітря насичене солодким тьмяним ароматом білого квіту.

Я мну з огидою цигарку і викидаю її геть в бляшану урну. Такого ранку курити цигарку межує з блюзнірством!

П’яний од пахощів, я стою на ґанкові. Чи є ще друге таке запашне на Україні місто? Харків, Глухів, Київ? Я уявляю собі Київ, горяне, глибокими ярами розкреслене місто. Я відтворюю собі в уяві зелені його вулиці, сади і рішуче кажу:

— Ні!

Київ — офіційний, церемонний, сказати б так: стриманий. Він підібраний, можливо, навіть дещо педантичний. Каштани, що ними в Києві обсаджені вулиці, квітнуть декоративно пишно, але без паxощів. Усе дуже коректно й пристійно, але без всякого ентузіязму. Щодо лип, щодо старого Києва, то липи з їх м’яким і ніжним ароматом лишилися для міста тільки згадкою в скасованій, хоч і не зовсім ще забутій назві: Липки.

Тільки тут в цьому південному степовому місті аромат панує над усім. І серце, повне пам’яті про пишне буяння квіту, назавжди зберігає згадку про світ, який сьогодні став інший.

Давно вже хотів написати про цей повнометражний анімаційний фільм. Дивився на одному диханні. Жодного слова, жодної репліки - тільки життя тварин на екрані. Життя у дивному постапокаліптичному світі, де не залишилося людей, і вода заливає світ. Нагадує дещо це sparrow-hawk-ua.dreamwidth.org/2021/06/17/

Цей твір можна розглядати як опис сюрреалістичного сну, можна як приповість сповнену філософських роздумів. Але в будь-якому разі, це дуже красива розповідь, що сповнює серце співпереживанням до всіх героїв та змушує глибоко задуматися про своє життя.

Фільм, що лікує душу. Фільм, який розповідає про «маленьку людину» більше і краще ніж всі томи хвалених толстоєвських. Фільм, що показує суспільство, де і небагаті люди, що виконують непрестижну, з погляду декого, роботу, можуть жити спокійно, з гідністю, приділяючи увагу своїм інтересам та захопленням. Фільм, який говорить про те, що «маленька людина» може бути в душі велетом. І що спокійно жити своє життя, просто виконуючи необхідну для суспільства роботу — це гідний шлях. Фільм, який показує поезію маленьких речей і щоденної буденності, в якій, як у сонячному промені, танцюють крихітні часточки щастя.

Сьогодні хочу поговорити про дві книги, одну прочитав давно - але згадав, коли прочитав другу, нещодавно. Розповідь обох авторів, здається мені, просякнута глибоким песимізмом.

Лю Цисінь - песиміст простору. У його баченні весь неозорий Всесвіт - це "Темний Ліс", страшне та непривітне місце, де точиться гоббсіанська bellum omnium contra omnes. Там немає доброзичливих цивілізацій, і будь-яка, навіть найрозвинутіша раса, дотримується вовчого закону "вбий незнайомця при першому ж контакті - або будеш вбитий сам". Вкрай незатишне місце, той його всесвіт, можливо це відображення суто китайського погляду на довколишній світ, що оточує Піднебесну (це багато б пояснило у геополітиці комуністичного Китаю).

Бен Елтон - песиміст часу. Класичний вже сюжет наукової фантастики, подорож у минуле аби його, минуле, змінити, він зображує з темним фаталізмом, коли кожне намагання зробити краще призводить до лише більш жахливих сценаріїв, і спіраль історичних жахів закручується Уроборосом, що кусає свій хвіст. Не нова ідея, але написано непогано. Викликає у пам'яті той старий анекдот про оптиміста: "Завжди може бути гірше!"

Загалом, цікаве читання у пору, коли на жаль, реальність часто демонструє нам речі, які б не вигадав і найталановитіший майстер жахів.

Одне з найбільших кінематографічних одкровень моїх підліткових років. Пам'ятаю, яким вікном у чарівний світ абсолютно нової для мене естетики та філософії стала ця стрічка. Поезія людського тіла переплітається тут з візуальними розкошами каліграфії. Можливо, саме цей фільм посприяв моїй глибокій зацікавленості мовами, зокрема в їхньому візуальному відображенні. А магічна ємність ієрогліфів, що містять стільки сенсів лишень у кількох рисках, назавжди запала мені в душу. І, так, я розумію фетиш головної героїні у малюванні символів на людському тілі!

Вкрай цікава книга. Маріанна Кіяновська переклала низку віршів Тувіма та додала коротку хронологію його буття та біографічні довідки про людей, здебільшого з творчих кіл міжвоєнної Польщі, що складали його оточення та сплинули на його творчість. Тувім для мене - знакова постать, не тільки, і навіть не стільки через його поезію, як через ті події, що відбувалися з ним і довкола нього. Для мене Тувім - це от та міжвоєнна Польща, що народилася з уламків імперій, мала свій зоряний час, але, покарана за свої гріхи, якщо дозволите мені такий пафос, виродилася в ПНР. В моєму розумінні, Польща Тувіма мала померти, щоб народилася Польща Ґедройця - і тільки ця Польща зрештою змогла стати частиною об'єднаної Європи. І, попри всі зусилля деяких політичних сил спрямованих на ерозію спадку Ґедройця, ця Польща досі живе - і тільки з такою Польщею можлива ефективна співпраця України. Хоча, як би не парадоксально це було, стадія ПНР була необхідна, щоб між нашими народами з'явилася можливість примирення, про що я власне писав у своїх працях раніше.

Повертаючись до книги, це просто дуже хороші вірші. Гадаю, що українцям треба знати поета, якій, великою мірою, визначив обличчя польської літератури та польської мови загалом у першій половині 20 століття.

Цікава книга. З чимось можна не погоджуватися, щось може видатися занадто оптимістичним, але у головному я з авторами сходжуся: якщо все розвиватиметься теперішніми темпами без якоїсь глобальної катастрофи, вже через пару десятиліть поруч зі старим, традиційним людством (тобто нами) виникне нове - точніше, багато нових розумних видів, утворених завдяки генетичним, кібернетичним та іншим модифікаціям. І нам наразі навіть уявити важко, яким буде цей новий світ.

На цей Новий Рік я чітко усвідомив, що певне обличчя на екрані викликатиме у мене суто фізіологічну реакцію (останнє таке було за часів Януковича), тож просто відкрив сайт з точним київським часом і відкоркував пляшку доброго вина рівно у 0 годин.

Хай це стане традицією. Винесемо цей корисний досвід з кризових часів, бо кожне випробування - то наука. Безвідносно від облич. Адже це такий дуже радянський, якщо вдуматися, звичай - "без відмашки першого не починати!" 

А чому, власне? З дитинства Новий Рік для мене - свято затишне і родинне. Ми, власне, так і святкували, по-родинному, тільки удвох. Тож чого я маю у це місце родинного вогнища, у цей sacrum, якщо завгодно, впускати якесь чуже обличчя? Хай все буде в найкращому сенсі по-міщанськи, по-бюргерськи, якщо вже на іноземний штиб.

Бажаю всім у новому році плекати затишок і теплоту довкола себе. Є місце і час для офіціозу, а є - тільки для себе і своїх близьких. До речі, саме це і є, на мою скромну думку, однією з найпринциповіших ментальних різниць між нами та деякими "товаришами" по сусідству. Треба відрізняти публічне від приватного. І берегти це дорогоцінне privacy для себе і найдорожчих людей. Цього всім нам і побажаю у новому році :)

Радник (придворний ідеолог) Шойгу, якого пророкують наступником Путіна, видав пафосний текст про ідеологічне будівництво "Время больших решений". Там є наступні слова:

"Россия всегда «вытягивала себя за волосы из болота» Большими Проектами — от похода Ермака и покорения Сибири до Транссиба, космоса, ядерного проекта, русской Арктики и воссоединения с Крымом."

Тобто "возз'єднання" - це така остання ланка в ланцюгу "великих проектів", яку ставлять на рівень колонізації Сибіру.

Геть "велика імперія" на пси зійшла. Відібрати у набагато слабшого суперника, який перебуває, фактично, у стані державної кататонії, крихітний шматок землі, запертий у контрольованому турками Чорному морі, та ще й відібрати похабно, так і не домігшися міжнародного визнання окупації, коли населення Криму так і не може користуватися, до прикладу, послугами російських банків, потрапляє під санкції та страждає від проблем з нестачею води, яку "велика держава" за сім років так і не спромоглася вирішити - так, звісно, велике досягнення. Більше приводів до гордощів у "імперської нації" либонь не знайшлося... 

З кінця 19 ст. і до оформлення монолітної комуністичної держави, розвідка модернізованої японської імперії застосовувала до Китаю комплекс розвідувально-диверсійних заходів, що дозволяло Японії ефективно вражати набагато більшого супротивника. Цей комплекс базувався на наступних чотирьох принципах.

Принцип перший: всіляко перешкоджати територіальній цілісності Китаю, дестабілізувати ситуацію, організовувати внутрішні заворушення, втягувати країну в тривалі збройні конфлікти.

Принцип другий: всіляко залучати на свій бік прояпонсько налаштованих китайців, особливо інтелігенцію, негласно підтримувати їх матеріально і морально, забезпечуючи собі надалі з їхньою допомогою доступ до китайських органів влади та політичних партій.

Принцип третій: формувати з китайців агентурний апарат, спираючись на членів таємних товариств і організованих злочинних формувань.

Принцип четвертий: всіляко перешкоджати діалогу між владою і народом, сіяти взаємну недовіру.

Тепер перенесіть ці принципи на теперішній конфлікт України та Росії.

Читаю дослідження клієнтизму. Ґрунтовна праця відомого польського дослідника, що відстежує це явище у різних суспільствах протягом людської історії. Можна рекомендувати тим, хто хоче зрозуміти ситуацію в Україні de facto, а не de iure. Цитата звідти:

«Для "панівного класу" "засобами виробництва" слугувала, власне, участь у здійсненні влади.»
 

Вкрай здивований, як повз мене пройшов такий шедевр. Так, протягом тривалого часу я не дивився аніме взагалі, але дивно, що про цю анімаційну повнометражку геть не чув. А це праця на рівні кращих робіт Міядзакі, на мою думку, якщо не за мультиплікацією per se, то за змістом точно. Тому дуже радий, що тепер, дюжину років потому, таки натрапив на цю стрічку.

Історія цікава не тільки футуристичною перспективою все більшого взаємопроникнення кіберпростору та реальності й можливих наслідків цього. Фільм має глибоке гуманістичне наповнення, він нагадує глядачам про важливість людського спілкування, про важливість родини, друзів, громади, про важливість тієї міжлюдської зв'язності, яка і створює живу тканину суспільства.

Без зайвого пафосу фільм наголошує на вічних цінностях добросусідства, свідомого громадянства та взаємодопомоги, а також надає дуже гарні рольові моделі для наслідування.
Дуже сімейний, у найкращому сенсі, фільм. Раджу.

Також фільм є яскравою ілюстрацією того, що таке справжня національна еліта, як вона має діяти у часи кризи, та якою є її відповідальність перед суспільством.

Фінальна частина шпигунської трилогії Deutschland - 89, після 83 та 86.

Хоча знято майстерно (трохи змазана сентиментальністю кінцівка, як на мене, в агента Колібрі не мало б бути хеппіенду), поставив не дуже високу оцінку через неспроможність стати на позицію часу, в якому відбуваються події, сформулюю це так. Ні, мова не йде про якісь невідповідності в антуражі, аж ніяк. Атмосфера кінця 80-х подана бездоганно.

Я кажу про філософію цієї оповіді, так би мовити. Це не про 1989. Це про 2019. Це знято з гіркотою розчарування у політиці, в ідеалах ліберальної демократії та ринкового суспільства зокрема. Це знято у світі, оповитому глобальною кризою, з відчуттям безвиході та ідейного банкрутства.

Не треба перекладати з хворої голови на здорову. У 1989 було не так. Людство тоді справді жило новою надією, що дала привід Фукуямі створити концепцію "Кінця історії" (гаразд, радше, переіначити гегелівське її тлумачення). Це провина західної еліти, що вона спочила на лаврах і профукала той величезний кредит довіри, який було отримано за результатами перемоги у третій світовій (холодній) війні, а не повторила, вже на всепланетному рівні з новими, справді загальнолюдськими цілями, титанічне зусилля покоління своїх батьків, що у повоєнному світі 50-х змогло закласти підвалини Free World для половини людства. Що ж, це не вперше в історії, коли після вогню та води хтось не проходить ордалію мідними трубами.

What we observe in Afghanistan now, that was Kremlin’s expectation for Ukraine in 2014. And they were right about the army, Ukrainian military was almost nonexistent back then. They were right about law enforcement, its personnel en masse fled or committed treason. They were right about state in general, state apparatus was in full disarray after Yanukovych regime collapsed. They were wrong in only one thing, and this was their undoing. The People. Ukrainians.

The Kremlin’s grand geopolitical design of Novorossia, the rapid offensive of their proxy forces from Donetsk and Luhansk regions, the capture of Kharkiv, Dnipropetrovsk, Zaporizhia, Kherson, Mykolaiv, Odessa regions, providing land access to the already occupied Crimea and the occupied Transnistria in Moldova, all these grandiose dreams of the Muscovite führer, that should have consolidated his legacy as an imperial ‘collector of lands’ – all this was crushed by Ukrainian people.

Advancing Russian proxies pushed the same narrative as the Taliban. “We are liberators. We come to free you from this decadent puppets of the Western countries in your capital and to bring you to the true light” (only this ‘true light’ was not the Islamic fundamentalism but Russian imperialism in this case).

But all these pro-Russian forces were fought back by common Ukrainians. By Citizens. By Volunteers. They gave the state precious time to regain itself. And the ‘great design’ of the Kremlin collapsed. We would fully free from their mercenaries Donetsk and Luhansk regions as well if not the intervention of the Russian regular army.

So this is the difference. People.

A lot of food for thought. In our modern hyperinformational society, communication is crucial. And the power of narratives is stronger than ever. An interesting book which gives me impulse for the further research in this realm.

Як у сучасній російській фантастичній літературі, так і у сучасному японському аніме (манзі, дорамах) надзвичайно популярним є жанр "потраплянців" - коли людина, як правило пересічна, без особливих талантів, а то й просто невдаха, потрапляє в інший світ, або в минуле. Але при цьому є принципіальна різниця. У російських опусах протагоніст, як правило, відразу береться за завдання колосального масштабу, стає радником Сталіна, скажімо (чи взагалі реінкарнується у тілі Сталіна), що призводить до того, приміром, що СРСР стає всепланетною імперією. Все сфокусовано на великодержавності, герой намагається побудувати рай (в міру російського шовіністичного усвідомлення) на землі.

Японські ж твори, при всій своїй, подекуди, зовнішній наївності, насправді демонструють нелегкий шлях героя до самопізнання та самовдосконалення, лікування своїх внутрішніх травм, подолання страхів та пошуку εὐδαιμονία в суто аристотелівському сенсі, як стану щастя та миру з самим собою та Всесвітом. І хоча подекуди ці герої мають сумнівні моральні якості та самі воліють позиціювати себе як циніків (нагадуючи Каллікла з платонівського діалогу) - зрештою, стикаючись з непростими життєвими рішеннями, і вони проходять через певне внутрішнє перетворення, переосмислюючи себе та своє ставлення до інших.

Годі й казати, що японській шлях мені імпонує набагато більше.

Красиве філософське аніме, сповнене спокійним спогляданням, що уславило японське світобачення.

У світі затопленому водою, де жменька людей продовжує вести неквапне життя серед величезних будівель, вже порожніх, де швидкісні шосе потроху заростають травою, а у містах, що пішли на морське дно продовжують загорятися ліхтарі по вечорах - у цьому світі існує господиня маленької кав'ярні, куди майже ніхто не заходить. Але вона продовжує щодня прибиратися та заварювати каву. Вона - андроїд. Її власник, людина, що відкрила колись кав'ярню, кудись пішов, залишивши її на господарстві. І вона чекає, їздить по околицях на моторолері, спілкується з небагатьма сусідами, що ще лишилися поруч. Та іноді їздить на закупи до Йокогами.

Дивовижно прекрасна анімація та чудовий саундтрек.

Унікальна світла атмосфера, без смутку, яка трохи нагадала мені оповідання Бредбері "Буде ласкавий дощ" (але жодного трагізму).

Колись рід людський таки піде з цього світу, і хотілося б, щоб ті, хто буде після нас, андроїди, чи ще хтось, принаймні розказували про нас хороші історії. Як оця.

Зробив собі подарунок під ялинку

за моєю оцінкою, найбільш видатний український мислитель у царині безпеки цього та минулого сторіччя. Сподіваюся, що матиму у його віці такий самий світлий розум, завзяття та здатність до інтелектуальної праці.

One of the most prominent american political analysts, George Friedman, on the institutional crisis and social schism in the USA. Here is the most important part, in my opinion, and the one with the gravest potential consequences:

"The claims regarding Trump and the Russians had their origins in the Democratic National Committee hack and the Steele dossier, and then expanded outward. Many Democrats still think that the claims are true. The current claims regarding the stolen 2020 election originated with Trump himself and will likely be accepted by Republicans for a long time. For all I know, one or both claims are correct."

https://mailchi.mp/bbae8cd5a858/us-military-options-in-iran-1667134

I really enjoyed this short book written not by a historian-academician, a man who only studies history, but rather by the historian-practitioner, a person who indeed personally made a dent on the course of the XX century.

Sir John Bagot Glubb, you really should look him up in case you never heard this name before. A warrior and a politician he was genuinely interested in the course of the human race history. He did a lot of research and presented his disquisition in this short but very informative book. One could feel his experience, his deep knowledge and wisdom behind each phrase.

His analysis is far from the mainstream academic writing, his language is far from the politically correct newspeak that is so loved by so many modern scholars.

This book is published 1978 but the clarity of vision is simply stunning. For example, the author in not so many words literally predicted how the Soviet Union will meet its end while all of so called sovietologists failed to do so iven in the last months of the Soviet empire. Sadly, the writer didn't live long enough to see with his own eyes the realisation of his brilliant prognosis.

The book is dedicated to the subject of power, how different nations in different conditions managed to create mighty empires - and how all of them eventually failed, with a special attention to the similar pattern of such geopolitical developments in different eras and locations.

A very interested hypothesis about average lifespan of an empire gives us some food for thought concerning the fate of the mightiest among the modern empires - the USA. But given the author's thought about distinction between Roman Republic and Roman Empire this idea could be even more intriguing. I say no more not to spoil the pleasure of this work's future readers.

Shortly: strongly recommend to all interested in politics and history. A book written by such man that reading about him you understand how Brits managed to create such a vast empire.

Profile

sparrow_hawk_ua

Мои фики и переводы на Хогвартс.net

April 2025

S	M	T	W	T	F	S
		1	2	3	4	5
6	7	8	9	10	11	12
13	14	15	16	17	18	19
20	21	22	23	24	25	26
27	28	29	30

Syndicate

Page Summary

Style Credit

Style: Neutral Good for Practicality by timeasmymeasure

Expand Cut Tags

No cut tags

Page generated Jun. 16th, 2025 08:23 am

EGO SUM QUI SUM

Часопис пізнання себе та всього, що довкола

Entries tagged with роздуми

Без ґрунту

Потік. Останній кіт на Землі

Ідеальні дні

Книги двох песимістів

Pillow book by Peter Greenaway

Тувім

Майбутнє ближче, ніж здається

Новорічно-аналітичне

Parturiunt montes, nascetur ridiculus mus.

до роздумів

"Нерівна приязнь"

summer wars

Ein Rückblick auf bittere Enttäuschung

We, the People

Strategic Narratives: Communication Power and the New World Order

meditatio

"На закупи до Йокогами"

читанка

The Institutional Crisis and COVID-19

The Fate of Empires and Search for Survival