(no subject)

Вони стоять довкола, наче „скіфські баби”,
Ревуть та мукають, що „мови нам нє надо!”
Потворні покручі щура та баобаба,
Проте в кишені кожного теленькає „бригада”

Чи „мурка”, або ще який „шансон”.
„томущо янукович!” в унісон
Горлають, бо бояться – не почують.
Тоді господарі лайном їх нагодують.

А їм що? Сплямкають, як личить то свиням.
Вони вже нелюди, ще гірші за вампірів.
То друже, запитай себе: „Навіщо вони нам?”
Та „Чи не час вже нищити їх командирів?”

Нашвидкуруч написав цього вірша на звороті якогось старенького документа під час відвідин однієї районної ПІ. Так би мовити, спостерігаючи наочні приклади :-)     

(no subject)

Всі поети несповна розуму... всі можуть із гордістю носити фригійський ковпак з вухами віслюка...

Ось бачу їх... поволі виходять з туману... темні постаті...

Ніцше, похмурий, стягує з себе гамівну сорочку, лається крізь зціплені зуби німецькою... чутно лишень „шайзе” та „ферфлюхтен”...

Гумільов, ніяково стинає плечима... затуляє долонею отвір від кулі у чолі... жбурляє на підлогу аркуш... „ВЧК Дело № 214224”...   

Котляревський... трохи напідпитку... веселий... співає сороміцьку пісеньку... в жмені колода карт, зверху – туз треф... малює вугіллям вуса „а ля государ імператор” двоголовому орлу...

Гомер... у якомусь лахмітті... сліпий та гоноровий... відмахується поламаною кіфарою від зграї істориків, які насідають з усіх боків та верещать, мов мавпи „Нє так всьо било, нє так!”

Зеров, здивовано та допитливо озирається... бачить когось знайомого... радіє, махає рукою, йде на зустріч, похапцем струшуючи з зеківської куфайки сибірський сніг...

Товариш жучок №2... №3... №4... та це вже від іншого поета... 

Про Кино

На днях посмотрел очень хороший фильм. Жаль только, не с начала, поэтому не знаю названия, да и фамилии главных актёров забыл :-) подсказывайте, если знаете

Главные роли исполняет неразлучная парочка, которая много раз снималась в этой новорусской эпопее «особенности национальной…» ну и дальше, добавить по желанию.

Это «лесник» - который играл русского солдата и «финн» - который на самом деле финн, и который играл финского солдата :-)

История такова: под конец войны, на северном фронте, когда Финляндия уже близка к выходу из войны, а немцы отступают, финны, многих из которых загребли на фронт насильно, начинают, что вполне естественно, вострить лыжи домой. Как в прямом, так и в переносном смысле :-)

Одного такого финского «дезертира» - молодого студента, любящего Достоевского и Хемингуэя, ловят немцы, садят его на цепь в СС-кой форме, чтобы он не смог сдаться в плен, дают снайперскую винтовку – и уходят. Парень – фактически смертник, «кукушка». Но он сумел оборвать цепь, правда, остался в ножных кандалах и с винтовкой, в которой не осталось ни одного патрона (а у него не осталось желания убивать людей) он пробирается в родное Суоми.

Русский солдат, поэт, просто хороший человек, облыжно обвинённый стукачом-политруком в предательстве. Его везут в тыл на трибунал, ему светит расстрел. Но по дороге машину расстреливают самолёты, его конвоиры убиты, сам он ранен. И он бредёт, сам не зная куда…

Эти двое встречаются в хижине девушки из племени саами. Девушка – шаманка, живёт одна, мужа убили. Трое людей, непонимающих языка друг друга, настороженно и враждебно по началу к друг другу относящиеся… куда приведут их дороги их судеб…