![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Над будинками пливе окраєць Луни. Саме Луни, а не Місяця. Луна – це жінка, Біла Богиня, яку все своє життя оспівував Роберт Грейвс... у світлі цього, дуже цікавим видається українське значення слова „луна” та його паралелі з давньогрецькою легендою про німфу Ехо, яка теж, певною мірою, є іпостассю Місячної Жінки.
Пливи-пливи місячний човник по холодному зоряному морю... віднеси мене на Північ, до самої Ultima Thule...
Якщо на серці смуток – лікуйтеся гарними книжками та піснями. Рекомендую, мені завше допомагає :-)
Ось, придбав у Вертепі відбірку української музичної готики, Ірену Карпу „50 хвилин трави” та „Хозарський словник” Павича (чоловіча версія:). Я читав серба на російській, але який соковитий переклад на мову :-)
Щось мені і самому закортіло чогось написати. Або перекласти :-) під рукою є запашний тютюн та грейпфрутів сік – складові моєї наснаги ;-)
Отже, якщо вже вести бесіду про британську класику...
There is a Smile of Love
And there is a Smile of Deceit.
And there is a Smile of Smiles
In which these two Smiles meet.
And there is a Frown of Hate
And there is a Frown of Disdain.
And there is a Frown of Frowns
Which you strive to forget in vain.
For it sticks in the Heart deep Core
And it sticks in the deep Back bone
And no Smile that ever was smild
But only one Smile alone.
That betwixt the Cradle and Grave
It only once Smile can be
But when it once is smild
There's an end to all Misery.
William Blake
Є незрадлива Посмішка Кохання,
Є Посмішка лукавої Омани,
А є така з усіх світів Усмішка,
Що у одну звиває їх обох.
Ось на обличчі дика Лють кривава,
Ось зморшками викривлює Презирство,
А ось лице, що не забудеш ти до скону,
Хоч як не намагався б це зробити.
Воно ввійде у глиб твою сердечну,
Воно кістки твої візьме жорстким морозом,
І жодна Посмішка ту кригу не розтопить,
Крім однієї...
Та, що між Колискою й Могилою сліпою
Нам світить крізь усі часи, єдина в Світі.
Вона, як Сонце, огорне своїм промінням,
І зникне Морок, і впадуть нічні страхіття.
Це не переклад, а радше переспів Вільяма Блейка. Але якого біса? :-) я ж аматор. До того ж наша мова значно багатша за англійську, при всій моїй повазі до британців :-)
До речі, про Блейка. Хтось дивився фільм „Мрець” із Джоні Деппом? Один з моїх улюблених :-)
Переклавши цей вірш, я згадав про одну свою власну поезію на російській, що я її написав у супровід п’яти невеличких мініатюр, знов ж таки на російській – „П’ять посмішок Мари” Мара – то Смерть, слов’янська Калі (звідси Кош Мар, англійське слово nightmare, а саме слово mare – кобила нагадує про те, що священною твариною Богині Підземного Світу є кінь) З кожною посмішкою хтось, відповідно, помирає :-)
А ще Мара пов’язана з Морем. Це очевидно з самого звучання цих слів. У слов’янських казках її називають Марена... а звідси і до Марини не далеко
Міссі, тобі на примітку ;-)
Так от...
Нить Макоши
Протянулась струной
Меж улыбками Лады и Мары.
Лада – то є Богиня Життя і Народження. Макош – дослівно Ма Кош, Мати Жеребу, себто Долі – слов’янське ім’я богині, що у Скандинавії втілилась у трьох сестер Норн – Урд, Верданді та Скульд, а у греків – у віщих Мойр. Все це обличчя Богині, що тягне прядиво Долі усього Світу.
І знов згадав Деппа... цього разу „Страх та Ненависть у Лос-Анджелесі” :-)
Коли обдовбаний по саму закрутку адвокат сидить у ванній та волає своєму приятелю-журналісту: „І коли на плівці заверещить білий кролик – жбурляй магнітофон у воду!!!”
На цій оптимістичній ноті, дозвольте, шановне товариство, на сьогодні відкланятись ;-)
Пливи-пливи місячний човник по холодному зоряному морю... віднеси мене на Північ, до самої Ultima Thule...
Якщо на серці смуток – лікуйтеся гарними книжками та піснями. Рекомендую, мені завше допомагає :-)
Ось, придбав у Вертепі відбірку української музичної готики, Ірену Карпу „50 хвилин трави” та „Хозарський словник” Павича (чоловіча версія:). Я читав серба на російській, але який соковитий переклад на мову :-)
Щось мені і самому закортіло чогось написати. Або перекласти :-) під рукою є запашний тютюн та грейпфрутів сік – складові моєї наснаги ;-)
Отже, якщо вже вести бесіду про британську класику...
There is a Smile of Love
And there is a Smile of Deceit.
And there is a Smile of Smiles
In which these two Smiles meet.
And there is a Frown of Hate
And there is a Frown of Disdain.
And there is a Frown of Frowns
Which you strive to forget in vain.
For it sticks in the Heart deep Core
And it sticks in the deep Back bone
And no Smile that ever was smild
But only one Smile alone.
That betwixt the Cradle and Grave
It only once Smile can be
But when it once is smild
There's an end to all Misery.
William Blake
Є незрадлива Посмішка Кохання,
Є Посмішка лукавої Омани,
А є така з усіх світів Усмішка,
Що у одну звиває їх обох.
Ось на обличчі дика Лють кривава,
Ось зморшками викривлює Презирство,
А ось лице, що не забудеш ти до скону,
Хоч як не намагався б це зробити.
Воно ввійде у глиб твою сердечну,
Воно кістки твої візьме жорстким морозом,
І жодна Посмішка ту кригу не розтопить,
Крім однієї...
Та, що між Колискою й Могилою сліпою
Нам світить крізь усі часи, єдина в Світі.
Вона, як Сонце, огорне своїм промінням,
І зникне Морок, і впадуть нічні страхіття.
Це не переклад, а радше переспів Вільяма Блейка. Але якого біса? :-) я ж аматор. До того ж наша мова значно багатша за англійську, при всій моїй повазі до британців :-)
До речі, про Блейка. Хтось дивився фільм „Мрець” із Джоні Деппом? Один з моїх улюблених :-)
Переклавши цей вірш, я згадав про одну свою власну поезію на російській, що я її написав у супровід п’яти невеличких мініатюр, знов ж таки на російській – „П’ять посмішок Мари” Мара – то Смерть, слов’янська Калі (звідси Кош Мар, англійське слово nightmare, а саме слово mare – кобила нагадує про те, що священною твариною Богині Підземного Світу є кінь) З кожною посмішкою хтось, відповідно, помирає :-)
А ще Мара пов’язана з Морем. Це очевидно з самого звучання цих слів. У слов’янських казках її називають Марена... а звідси і до Марини не далеко
Міссі, тобі на примітку ;-)
Так от...
Нить Макоши
Протянулась струной
Меж улыбками Лады и Мары.
Лада – то є Богиня Життя і Народження. Макош – дослівно Ма Кош, Мати Жеребу, себто Долі – слов’янське ім’я богині, що у Скандинавії втілилась у трьох сестер Норн – Урд, Верданді та Скульд, а у греків – у віщих Мойр. Все це обличчя Богині, що тягне прядиво Долі усього Світу.
І знов згадав Деппа... цього разу „Страх та Ненависть у Лос-Анджелесі” :-)
Коли обдовбаний по саму закрутку адвокат сидить у ванній та волає своєму приятелю-журналісту: „І коли на плівці заверещить білий кролик – жбурляй магнітофон у воду!!!”
На цій оптимістичній ноті, дозвольте, шановне товариство, на сьогодні відкланятись ;-)
