на попередній пост

Кажуть, людині стільки років, на скільки вона себе почуває...

Скільки тобі було, коли тиснув гачок?

Десять – повоєнна святкова Америка, Японія спалена, Німеччина знищена, ваші вояки найсильніші, найкрасивіші й найбілозубіші в світі, а Супермен ще живий?

Двадцять – бітники на страшних машинах, що розписані полум’ям ясним, рок-н-рол та дівчатка в спідничках, Південь ще вішає, але Північ вже ворушиться?

Тридцять – „Вбивай косооких!” та перевернута руна Альгіз, що так й не принесла дітям квітів жодного щастя, бо є знаком Смерті?

Сорок – дискотечна тяганина сімдесятих, вихляння сріблястих потвор, пластик та наркота, у якій, врешті решт, все й потонуло?

...

Скільки тобі було років, коли ти помер? І як тобі зараз? Зустрів друзів, що розгубив на життєвих шляхах? Бо сумно самому... сидиш як пень, а вони... хто полетів передозом, хто від рака, хто згорів у авто, а хто -  он як ти – куля і все.

Може й на краще... бо сумно, напевне, коли ти ще тут – а вони всі вже там...