ось я і "півтищник", хехе %)

непомітно якось число друзів добігло 500 :0) дякую за таку увагу :0)

майже всіх, хто мене додав, я зафрендив також... я взагалі істота дуже широких поглядів - ставлюся до висловлювань різних ідей, навіть чуждих мені, терпляче - і чекаю того самого ;0)

хочу ще раз подякувати всім моїм друзям - я познайомився з багатьма чудовими людьми ( а з деякими вже і у реальному світі :) дізнався просто купу цікавої інформації - і цей процес триває...

ура, товарищі! %)

дехто гостроокий сказав, що схожий дуже, хехе %)

 

http://planeta.rambler.ru/users/darbi2006/14359859.html

ну, хто мої фотки бачив чи в житті зустрічався - може сам зацінити

але вуса всеодно не відпускатиму ;0)

хм, а помер за декілька днів, можна сказати, до мого народження

Що буде, як не схочу вранці прокидатись?

pernoel записом у temna_nic нагадав мені один мій старенький віршик

http://sparrow-hawk.livejournal.com/3537.html

Я поринаю в сон, як в океан думок,
Своїх, чужих, барвистих, як кохання.
Ходжу тихенько поміж „Рози Світу” пелюсток,
Блукаю лабіринтом навмання.

Колись зустріну я Алісу із дзеркал
І запитаю, бо немає часу вже вагатись:
„Скажи, ти ж бо зі світу, що то Керрол описав,
Що буде, як не схочу вранці прокидатись?”

вічні питання...

"Чужа невірниця" Федеріко Гарсія Лорка, переклад Миколи Лукаша

…Да й берег її завів я –
за дівчину її мав,
а вона була заміжня.

Була нічка петрівчана,
весільної грали тіні –
ліхтарі якраз погасли,
а цикади заблимтіли.
Я торкнув їй сонні перса,
як виходили за місто,
і вони мені розкрились,
мов дві китиці ряснисті.
Накрохмалена спідниця
ув ушу мені шамтіла,
наче шовк шістьма ножами
шматував хтось що є сили.
Верби звільна колисали
Безсріберне верховіття,
і невговканими псами
обрій гавкав із заріччя.

За ожинником колючим
кинув я її горілиць,
що аж коси буйнокосмі
у вологу рінь урились.
Я ізняв із себе шарф,
вона сукню і спідницю,
я зняв ремінь з кобурою,
вона штири шнуровиці.
Ніжніше ніжних конвалій
оксамитилося тіло,
ясніш ясного кришталю
при зорях воно ряхтіло.
Стегна полохко пручались,
мов дві спіймані рибини,
то кригою гоготіли,
то жевріли жаром білим.
Тої ночі я літав
крізь провалля по привіллю
на єдвабній кобилиці
без стремен і без повіддя.
Що вона мені шептала,
не подоба говорити,
та я знаю те, що знаю,
я в цім ділі добре битий.
Захльостану й заласкану,
з берега її повів я
світом. Як мечі-лілеї
люто краяли повітря.

Я повівся як годиться,
бо я таки щирий циган:
дав на шитво їй шкатулку
(нехай тішиться, суціга),
а кохатися не став я,
зради їй простить не зміг я,
бо казала, що дівчина,
а була уже заміжня.

http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=6032

від ce_xu