europe vs asia

Иванов А.А. "Приам, испрашивающий у Ахиллеса тело Гектора"

По поводу оставшихся в живых "заблудившихся" российских десантников: можно было бы обменять их на Савченко и Сенцова.

Но есть маленький нюанс. Для Украины каждый захваченный в плен гражданин - это боль и тревога. РФ же привычно списывает своих пушечным мясом в безымянные могилы сотнями и тысячами. "Великодержавный престиж" там несоизмеримо важнее маленьких жизней каких-то срочников, подставленных преступными приказами, и слёз их матерей, коих можно глумливо обозвать "10-долларовыми проститутками" в прямом эфире. Пора бы уже гражданам РФ свыкнуться с этой реальностью.

Поэтому обмена не будет. А жаль. Ведь одна Надежда Савченко стоит всего хвалёного российского десанта вместе взятого (который на весь мир собственным командованием теперь ославлен в качестве топографических кретинов), так же как жизнь одного солдата израильской армии стоит тысячи исламских боевиков, ценимых собственным руководством не дороже юнитов в компьютерной игре.

East is East, and West is West

"є ж якась межа!"

Так розпачливо вигукнула журналістка на 5-му щойно у дискусії про зазомбованість переважної більшості росіян.

Сонечко, це страшно, це огидно, це важко зрозуміти нормальній людині - але її немає. Немає ніякої бісової межі.

Сатанинську машину репресій та гулагу зламали після смерті сталіна масові повстання у концтаборах. Саме вони змусили хрущова та ту частку партійної верхівки, що мала хоч якісь мізки, почати процес десталінізації країни та хоча б часткової лібералізації суспільного життя. Хто повстав? - Українці-"бандерівці" та прибалти-"лісові брати", "западенці" у цивілізаційному сенсі - люди Заходу.

Якби сталін не здох у 53-му, а жив та правив років до дев'яноста, скажімо (цілком реалістичний варіант) - то "справа лікарів" розкрутилася б у таке полювання на євреїв, яке і не снилося гестапо, концтабори б продовжували зростати, як гриби, повстання у соцтаборі топилися б ще у більшій крові, дружба з маоістським китаєм не припинялася б - і весь світ, підстрибуючи, котився б у напрямку 3-ї світової атомної війни.

І весь цей час російський народ, втрачаючи мільйони своїх життів (а чужі вони взагалі ніколи не рахували) салютував би своєму великому та коханому вождю, який з посмішкою у сиві вуса підіймав би нові тости за терпіння вєлікаросів, старшого брата у великій радянській сім'ї.

Це реальність. Вони - такі. І змінити їх, не зламавши імперську матрицю, не залучивши до новітнього плану Маршала - неможливо.

До цього їх можна лише стримувати. На відстані меча. Такі справи.