роздуми у ніч рівнодення

Один з найвеличніших світових мислителів та творців сучасності, Умберто Еко, написав якось про те, як він 10-річним хлопчиком був членом дитячої фашистської організації у тодішній фашистській Італії (власне, як і всі тогочасні італійські діти). Як він писав чудові твори про велич фашистських ідей і мудрість Дуче Муссоліні - і як його хвалив вчитель.

Коли я був 10-річним хлопчиком - я жив у найбільшій країні світу, Радянському Союзі. Я був членом дитячої комуністичної організації (власне, як і всі тогочасні радянські діти) - і писав гарні твори про велич комуністичних ідей та мудрість Вождя Леніна.

В іншій статті Еко якось сказав, що йому буває важко пояснити молоді, що таке жити у тоталітарному індоктринованому суспільстві. Розумом розуміють, а по-справжньому - ні.

Пам'ятаю, коли я прочитав ці рядки, я відчув, як потискаю Еко руку через всі кілометри, роки та написані книги, що нас з ним розділяють.

Я багато разів говорив з північно-американцями та західно-європейцями. Вони не розуміють.

Але у переддень цього, 2014-го року, я познайомився зі своїм однолітком, хлопцем зі східної Німеччини. Ми говорили, ми згадували "гудбай, Ленін" та "життя інших", ми дивилися один одному в очі та сміялися, поділяючи щось одне, зрозуміле нам обом.

Тому, хто так не жив - неможливо це розповісти. Той, хто жив (навіть якщо був тоді дитиною - особливо дуже розумною і спостережливою дитиною!) - розуміє. Глибше, ніж просто розумом.

Так само, як неможливо розказати тому, хто не переходив взимку Дніпро по кризі, як воно - чути цей скрегіт під своїми ногами, цей шепіт чорної води.

Кажу, бо перейшов. Бо знаю.

книжное

перенесу текст из фб чтобы добру ( не пропадать )