meditatio

Як у сучасній російській фантастичній літературі, так і у сучасному японському аніме (манзі, дорамах) надзвичайно популярним є жанр "потраплянців" - коли людина, як правило пересічна, без особливих талантів, а то й просто невдаха, потрапляє в інший світ, або в минуле. Але при цьому є принципіальна різниця. У російських опусах протагоніст, як правило, відразу береться за завдання колосального масштабу, стає радником Сталіна, скажімо (чи взагалі реінкарнується у тілі Сталіна), що призводить до того, приміром, що СРСР стає всепланетною імперією. Все сфокусовано на великодержавності, герой намагається побудувати рай (в міру російського шовіністичного усвідомлення) на землі.

Японські ж твори, при всій своїй, подекуди, зовнішній наївності, насправді демонструють нелегкий шлях героя до самопізнання та самовдосконалення, лікування своїх внутрішніх травм, подолання страхів та пошуку εὐδαιμονία в суто аристотелівському сенсі, як стану щастя та миру з самим собою та Всесвітом. І хоча подекуди ці герої мають сумнівні моральні якості та самі воліють позиціювати себе як циніків (нагадуючи Каллікла з платонівського діалогу) - зрештою, стикаючись з непростими життєвими рішеннями, і вони проходять через певне внутрішнє перетворення, переосмислюючи себе та своє ставлення до інших.

Годі й казати, що японській шлях мені імпонує набагато більше.