Книги двох песимістів

 Сьогодні хочу поговорити про дві книги, одну прочитав давно - але згадав, коли прочитав другу, нещодавно. Розповідь обох авторів, здається мені, просякнута глибоким песимізмом.

Лю Цисінь - песиміст простору. У його баченні весь неозорий Всесвіт - це "Темний Ліс", страшне та непривітне місце, де точиться гоббсіанська bellum omnium contra omnes. Там немає доброзичливих цивілізацій, і будь-яка, навіть найрозвинутіша раса, дотримується вовчого закону "вбий незнайомця при першому ж контакті - або будеш вбитий сам". Вкрай незатишне місце, той його всесвіт, можливо це відображення суто китайського погляду на довколишній світ, що оточує Піднебесну (це багато б пояснило у геополітиці комуністичного Китаю).

Бен Елтон - песиміст часу. Класичний вже сюжет наукової фантастики, подорож у минуле аби його, минуле, змінити, він зображує з темним фаталізмом, коли кожне намагання зробити краще призводить до лише більш жахливих сценаріїв, і спіраль історичних жахів закручується Уроборосом, що кусає свій хвіст. Не нова ідея, але написано непогано. Викликає у пам'яті той старий анекдот про оптиміста: "Завжди може бути гірше!"

Загалом, цікаве читання у пору, коли на жаль, реальність часто демонструє нам речі, які б не вигадав і найталановитіший майстер жахів.