"...клянемося богові нашому Велесу на золоті..." або Дух Гешефту у романі Марини Гримич "Фріда"

гендлярство, не як банальне "купи-продай", а як лукаве магічне посередництво між різними людьми, різними соціумами, різними світами... зшивання долі, так само, як колись купецькі каравани та торгівельні вітрильники зшивали докупи ойкумену...розуміння того. що треба жити за певними правилами (навіть коли вони розходяться із державними законами) -  і не "кидати" ближнього - навіть якщо до рук пливе файний гешефт - бо Дух презирливо скривиться - і наступного разу вже не буде... "поважати не лише свого, але й чужіх богів"

а крім цього - надзвичайні ностальгійні малюночки старого українського міщанського життя - можу порівняти хіба що із "Срібним павуком" Кожелянко - до речі, те саме переплетіння культур, мов та націй, що й у його "Маленькому Парижі"-Чернівцях... а також - "мистецтво жити у Бердичеві" - можна підставити назву будь-якого іншого маленького українського містечка... ось як у цьому уривочку:

«Ти не гарячкуй, а послухай старого єврея. Так от. Різниця між ними така: якщо царська влада не ламала давніх звичаїв, а пристосовувалася до них, то радянська влада хоче все зруйнувати і побудувати на старому новий світ. І це правильно. Я за це радянську владу поважаю і люблю. Ми всі радянську владу поважаємо і любимо. Правда, Костю?» - Костя закивав головою, але якось непереконливо, з нещирою посмішкою. А дядя Муся провадив далі: «Але є речі сильніші за неї – людські зв’язки. Запам’ятай, Федюшо, це слово – «зв’язки» - і подумай над ним. А тепер бери в руки перо і пиши: «Костя Соломонович Шухер, русский»