![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
sparrow_hawk_uaФестиваль ірландського кіно я, нажаль, практично весь пропустив. Але сьогодні таки потрапив на передостанній (на останній завтра теж хочу піти обов’язково) фільм – документальну стрічку Blazing the Trail: The O’Kalems in Ireland
Фільм демонструвався в оригіналі, англійською – з українськими субтитрами (така система мені дуже подобається)
Ця документальна картина розповідає про відому та процвітаючу у 1910-х рр. американську кіностудію «Калем», яка плідно працювала у Нью-Йорку ще до того, як зійшла зоря Голівуду та запанував «конвейерний метод зйомки», який і перетворив кіноіндустрію США у «фабрику мрій», якою ми її знаємо і сьогодні.
А тоді, коли країна Сінема ще була здебільшого Terra Incognita – у ній знаходилося місце для сміливих експериментаторів –першопрохідців. Таких як актор і режисер Сідні Олкотт, син бідних мігрантів-ірландців, які втекли з Батьківщини від голоду та бідності, що провів дитинство у злиднях, не мав жодної освіти і прибув з Канади до Нью-Йорку у віці 25 років без копійки у кишені, але з мрією бути актором. Та Жене Гантьєр, акторка та сценаристка, що покинула спокійне буржуазне життя заради сцени, а потім стала жінкою-піонером у царині кіно, яка і для чоловіків була у новинку.
Разом цей дует здійснив цілу низку революційних відкриттів у кінематографічному мистецтві (які потім експлуатувались більш відомими тепер голлівудськими «фабрикантами зірок»). Зокрема (це і стало стрижнем цієї документалки) їхня знімальна група (вони самі жартівливо «охрестили» себе О’Калеми – «Калем» назва кінокомпанії складалася з ініціалів засновників, але разом була схожа на ірландське прізвище, що остаточно закріплювалося додаванням кельтської частки О’) вперше в історії американського кіно зняла фільм за морями, в іноземній державі. Вони зняли першу ігрову стрічку на території Ірландії. Та перші серйозно освітили «ірландське питання» у кіно
Дуже цікаво розповідається про історію кіно, про специфіку тодішніх умов… класно подана тема карикатурного іміджу ірландців у мистецтві США, на радість панівним англо-саксам – і як ірландці боролися з цим і переломили ситуацію на свою користь. Є чому повчитися, до речі. І взагалі, ще раз переконався у існуванні дуже ґрунтовних подібностях в історії Ірландії та України
Як ігрове кіно спричинило сплеск національної самосвідомості та було через це заборонене британською владою…
Багато, дуже багато всього цікавого
І головною виконавицею у калемських ірландських стрічках була сама Ірландія – і її чудові пейзажи заворожують навіть на кадрах потертої старої чорно-білої плівки більш ніж сторічної давнини…
А після документалки показали одну з їхніх стрічок. Маленьку чорно-білу німу картину. Менш ніж 10 хвилин – тоді такий стандарт був (хоча О’Калеми і його перекреслили згодом, вперше в історії створюючи безпрецедентно «велетенські» картини понад одну годину)
Картина називається «Його мати»
І ти сидиш мовчки. Дивишся. І розумієш, що от – Мистецтво. І що не треба ніяких спецефектів. І що якщо знято з душею – воно і через сто років, і у жахливій якості ледь збереженої і ледь реставрованої целулоїдної стрічки – воно все одно буде бити просто в серце. І що це – Кіно
Фільм демонструвався в оригіналі, англійською – з українськими субтитрами (така система мені дуже подобається)
Ця документальна картина розповідає про відому та процвітаючу у 1910-х рр. американську кіностудію «Калем», яка плідно працювала у Нью-Йорку ще до того, як зійшла зоря Голівуду та запанував «конвейерний метод зйомки», який і перетворив кіноіндустрію США у «фабрику мрій», якою ми її знаємо і сьогодні.
А тоді, коли країна Сінема ще була здебільшого Terra Incognita – у ній знаходилося місце для сміливих експериментаторів –першопрохідців. Таких як актор і режисер Сідні Олкотт, син бідних мігрантів-ірландців, які втекли з Батьківщини від голоду та бідності, що провів дитинство у злиднях, не мав жодної освіти і прибув з Канади до Нью-Йорку у віці 25 років без копійки у кишені, але з мрією бути актором. Та Жене Гантьєр, акторка та сценаристка, що покинула спокійне буржуазне життя заради сцени, а потім стала жінкою-піонером у царині кіно, яка і для чоловіків була у новинку.
Разом цей дует здійснив цілу низку революційних відкриттів у кінематографічному мистецтві (які потім експлуатувались більш відомими тепер голлівудськими «фабрикантами зірок»). Зокрема (це і стало стрижнем цієї документалки) їхня знімальна група (вони самі жартівливо «охрестили» себе О’Калеми – «Калем» назва кінокомпанії складалася з ініціалів засновників, але разом була схожа на ірландське прізвище, що остаточно закріплювалося додаванням кельтської частки О’) вперше в історії американського кіно зняла фільм за морями, в іноземній державі. Вони зняли першу ігрову стрічку на території Ірландії. Та перші серйозно освітили «ірландське питання» у кіно
Дуже цікаво розповідається про історію кіно, про специфіку тодішніх умов… класно подана тема карикатурного іміджу ірландців у мистецтві США, на радість панівним англо-саксам – і як ірландці боролися з цим і переломили ситуацію на свою користь. Є чому повчитися, до речі. І взагалі, ще раз переконався у існуванні дуже ґрунтовних подібностях в історії Ірландії та України
Як ігрове кіно спричинило сплеск національної самосвідомості та було через це заборонене британською владою…
Багато, дуже багато всього цікавого
І головною виконавицею у калемських ірландських стрічках була сама Ірландія – і її чудові пейзажи заворожують навіть на кадрах потертої старої чорно-білої плівки більш ніж сторічної давнини…
А після документалки показали одну з їхніх стрічок. Маленьку чорно-білу німу картину. Менш ніж 10 хвилин – тоді такий стандарт був (хоча О’Калеми і його перекреслили згодом, вперше в історії створюючи безпрецедентно «велетенські» картини понад одну годину)
Картина називається «Його мати»
І ти сидиш мовчки. Дивишся. І розумієш, що от – Мистецтво. І що не треба ніяких спецефектів. І що якщо знято з душею – воно і через сто років, і у жахливій якості ледь збереженої і ледь реставрованої целулоїдної стрічки – воно все одно буде бити просто в серце. І що це – Кіно
