sparrow_hawk_ua | Похід

Сьогоднішній сон

Нібито у не такому вже далекому майбутньому після якоїсь великої війни чи катастрофи (чи того й іншого одночасно) настав такий собі неофеодалізм.

Я з великою кількістю людей на колишньому кордоні України та Угорщини. Нібито був якийсь набіг, і мадяри щось важливе у нас поцупили і віднесли до себе. Я стою біля молодого хлопця, він немов ватажок (щось на зразок удільного князя) цього порубіжжя. Він тільки нещодавно вступив у повноваження і дуже хвилюється. А тут ще ця складна ситуація з угорцями. Я - радник зі стольного граду. Коло нас скупчився натовп. Чоловіки, жінки, підлітки. У багатьох в руках зброя. Трохи далі різноманітні транспортні засоби, як запряжені конями та волами, так і авто. Бачу стареньку „газель” серед них. Всі готові, можемо рушати. Лишилася формальність. Але її дуже важливо виконати правильно. Поруч – „міжнародний спостерігач”. Я уві сні знаю, що він – від ляхів. Високий чолов’яга має на грудях ланцюжок золотий, на якому висить польський орел з неіржавіючої сталі (ще з часів до катастрофи, звідкись зняли, я бачу дірочки, де були шурупи). Уважно стежить.

Я кажу хлопцю, даючи йому списа:

- Підійди туди, - вказую на трохи похилений бетонний стовп з державним гербом України, що позначає місце старого кордону, - Тричі голосно скажи: „Угри, Русь йде по своє!” – і жбурни списа у їхню землю.

Він так і чинить.

Колона рушає. За нею тягнеться хвіст пилюки. Пече Сонце. Їдемо паралельно зі старою залізничною колією. Потім вона повертає наліво, а направо містечко старовинне, безлюдне, покинуте. Я вказую на місто і кажу:

- Туди не підемо. Там значне радіаційне забруднення. Об’їдемо місто полями.

От такий сон.