sparrow_hawk_ua | Язичництво та не(о)язичництво

Під катом – мої теологічні міркування.

„Тебя звали Белая, Иштар, Эостере, а потом еще Истер. Но сколько сегодня знает, кто ты? Хм? Простите, мисс? – обратился он к официантке.
– Вам еще эспрессо?
– Нет, милая. Я просто думал, может быть, вы сможете разрешить наш небольшой спор. Вот мы тут с другом разошлись во мнениях, что, собственно, значит слово «Истер»? Вы, случайно, не знаете?
Девушка уставилась на Среду так, словно изо рта у него полезли вдруг зеленые жабы.
– Не знаю я ничего о рождественских штучках. Я язычница.
А женщина за стойкой добавила:
– Кажется, это еврейское слово, что то вроде «Христос воскрес».
– Правда? – переспросил Среда.
– Ну да, – повторила барменша. – Истер. Ну, как солнце восходит на востоке.
– Возносящийся сын. Разумеется. Самое логичное предположение.
Барменша с улыбкой вернулась к своей кофемолке. Среда поглядел на официантку.
– Думаю, если вы не против, я все же закажу еще один эспрессо. Да, кстати, как язычница вы кому поклоняетесь?
– Поклоняюсь?
– Вот именно. Думаю, у вас тут, наверное, обширный выбор. Так кому вы воздвигли домашний алтарь? Кому вы кладете поклоны? Кому вы молитесь на рассвете и на закате?
Официантка несколько раз беззвучно открыла и закрыла рот, прежде чем смогла наконец заговорить:
– Жизнетворному женскому началу. Сами знаете.
– Ну надо же. А это ваше женское начало, имя у него есть?
– Она богиня внутри каждого из нас, – вспыхнула девушка с кольцом в брови. – Имя ей не нужно.
– Ага, – протянул, осклабившись, Среда, – так в ее честь вы устраиваете бурные вакханалии? Пьете кровавое вино под полной луной, а в серебряных подсвечниках у вас горят алые свечи? Вы ступаете нагими в морскую пену, а волны лижут ваши ноги, ласкают ваши бедра языками тысячи леопардов?
– Вы надо мной смеетесь, – сказала девушка. – Ничего подобного мы не делаем. – Она глубоко вздохнула, Тень заподозрил, что она считает про себя до десяти. – Еще кому нибудь кофе? Еще один мокко, мэм? – Улыбка у нее была точно такой же, какой она их приветствовала при входе.
Все покачали головами, и девушка повернулась к другому посетителю.
– Вот вам, – сказал Среда, – одна из тех, «у кого нет веры и кто отказывается веселиться». Честертон это сказал, не я. Тоже мне язычница. Итак, может, нам выйти на улицу, дорогая Белая, и повторить все снова? Зачем тебе прятаться под именем Белой? Давай попробуем выяснить, кто из прохожих знает, что их пасхальные каникулы самым тесным образом связаны с Эостере Рассветной? Давай посмотрим… ага. Мы спросим сто человек. За каждого, кто знает правду, можешь отрезать мне палец на руке, а когда их не хватит, палец на ноге; за каждые двадцать, кто не знает, ты проведешь со мной ночь в моей постели. И ведь преимущество на твоей стороне: в конце концов, мы ведь в Сан Франциско. На этих крутых улицах водятся „язычники”, атеисты, „колдуны” и „ведьмы” всех мастей”

Нил Гейман „Американские боги”

Я зробив цей уривок своєрідним епіграфом до свого нарису, бо він якнайкраще ілюструє мою думку. Це російський переклад. Єдине, що я змінив – це замість слова „Пасха” (до речі, українці так і не сприйняли цей термін, лишившись з старим добрим язичницьким Великоднем) поставив „Істер” – ‘Easter’ – бо саме це мав на увазі герой книги, питаючи людей про слово, бо „Істер” – це одне з імен давньої богині Весни, Плодючості та Кохання, під свято якої і підлаштувалась християнська церква – в Британії юдейський термін «пейсах» також не прижився... і ще – взяв у лапки язичників, чаклунів та відьом у тексті – бо душа так просить :0)

1) „вилущити” з національних „нашарувань” – це вбити дух язичництва. Не буває „всесвітнього екуменічного язичництва”. „Язичницькій” англійською можна передати декількома словами, серед них й ethnic, що також значить „народний”, „етнічний”. Є вуду, що базується на віруваннях африканського народу йоруба, є ісландське Асатру, що спирається на скандинавську міфологічну традицію, є японське сінто, є слов’янське язичництво. Так, через нашу специфіку народна віра сховалася під машкарою християнства, так само як і вуду... сформувався феномен двовір’я. Але суть лишилася язичницька – це з жалем визнають самі християнські богослови, навіть вже у 20 ст. Відновлення чисто слов’янської традиції я б порівняв із обережним вийманням археологом артефакту із шару ґрунту – його треба не виколупувати мотикою, а ледь-ледь обмахувати спеціальною щіточкою. Добре, що у нас є ґрунтовні наукові розробки, що базуються на фольклорних розвідках – по ним можна відновлювати язичницьку картину світу без вторинних християнських нашарувань.

2) сучасна урбаністична культура стала геть бездушною, вона втратила з Природою зв'язок. Ще не так давно міщани виконували ті ж самі ритуали та дотримувались тих самих звичаїв, що були й в селі. Такий розрив ні до чого доброго не веде. Людина може сказати, що ставить себе за межі Природи, бо вона живе у місті, у «техносфері» - створеному людиною світі – але то буде помилкою. Ми всі – часточки Природи, навіть якщо хочеться щоб було навпаки. Навесні, наприклад, починається бурхливий статевий потяг у всього живого, включно з гомо сапіенсом, байдуже де він мешкає – в маленькому хуторі чи мегаполісі. Звичайно, прожиття в нездоровій, неприродній атмосфері може притупити це відчуття єдності – але повністю воно ніколи не зникає. І так у всі пори року.

3) я з дитинства занурився у світ справжньої традиції, справжнього язичництва, де люди жили по-язичницькі, навіть якщо не усвідомлювали цього і взагалі не знали такого слова. Так, старі боги заховалися під маски святих та богородиць, але вони нікуди не пішли. Коли я виріс, я почав вивчати язичництво, читати книжки, знаходити наукові розвідки. Зрештою, я наштовхнувся на інформацію щодо віккіанства. А якщо брати ширше – всього руху «ньюейдж». Вони люблять називати «язичниками» - дивись епіграф. Але я не бачу там живої віри, не бачу там життєвого язичництва. Я бачу людей, в основному «мідл клас» - достатньо освічені і достатньо забезпечені, які «бавляться у язичництво», іншого слова не підберу. Якось я бачив розіграну сцену з ролевухи – там декілька хлопців та дівчат були «магами» та «відьмами». Вони проголошували різні звучні закляття до богів та «хранителів стихій» із звучними іменами, носили різні «чаклунські» фєнєчкі… було дуже ефектно. Але вони такі ж язичники, як хлопець, що представляв тоді монаха – домініканець. Вихідні скінчаться, вони засунуть свій реквізит у шафу та стануть знову студентами та менеджерами. Ось приблизно це я відчуваю, спостерігаючи віккіанство та подібні йому течії. Я ще можу зрозуміти, що робить цей рух у Лос-Анджелесі, скажімо – країна людей з видраними коріннями, в них немає на що спертися – ось і вигадують собі еклектику із індоєвропейських міфів. Недивно, що людину яка осягнула спочатку «герметичну магію» так вразив дух живого, пульсуючого фонтаном справжнього язичництва – вуду (чит. «Вуду у мегаполісі») Але у нас? Навіщо? Коли жива багатюща народна традиція. Коли можна побачити справжніх відьом по селах, і повчитися дечого у цих бабусь, якщо у довіру увійти зможеш… деякі мені кажуть, що їх лякає «етнографічність» - але це і є серце язичництва. В кожного «язика», народу – свої традиції, кожен дивиться на світ через призму своїх вірувань, що ідеально підходять під його місце розташування на Землі. Тут ми упритул підішли до питання богів. Ось як це відчуває моє єство – я просто скажу і все: Мати й Батько, що породили весь Світ, породили й всіх богинь й богів. І кожен бог – це Сила. І кожен, одночасно, особистість. І їх неможна вважати «проявами аспектів чоловічої енергії». Так само як богинь – лише «різними проявами жіночої». Не треба нічого вигадувати. Зайве мудрагельство – то фальш. Треба озирнутися довкола – весь світ нам показує, як це. Всі ми – продовження наших батьків. У нас їхня зовнішність, чесноти та вади, характери… все це так чи інакше передається кров’ю. це знали наші найдавніші пращури задовго до виникнення розумного слівця «генетика». Але ми – то не наші батьки. Ми – це «ми», особистості. Щодо імен та образів богів та богинь у різних народів. Ось людину в Україні звуть «Ілля» – а в Америці до нього звертаються «Елайджа». Для того хто не знає – наче два різних не схожих імені. Дві різних людини? Ні, одна. На Алясці наш Ілля одягне хутро, на Багамах – буде мандрувати в одних шортах. Так і боги – різні народи у різних куточках нашого світу бачать їх по різному. І це природно. Але під різноманітними машкарами, Велес і Одін, наприклад, є один й той же ж бог. І вибрати під яким іменем йому вклонитися можна самому, за своїм уподобанням – але звичайно, що для шведа буде природніше одне, а для мене, українця, інше. Ось і все.

4) "енергії", "егрегори", "астральні проекції", "плани тонкого буття" - я часто чув подібні слова від різних людей.
І в мене таке враження, наче я читаю підручник фізики. ми всі розумні ;0) але не треба пускати раціо туди, де йому не місце. Я не відчуваю у цих словах віри. Не відчуваю язичництва. Колись я вийшов на одну бабулю, і та мені дещо показала. Я почав сипати словесами, що дізнався з книжок – вона мені просто дала стусана (і добрячого, стара відьма – бо то була дійсно відьма, не «відьма») і сказала: думаєш про складне – говори просто. Ось такий український коан. І все в цьому. Щоб зрозуміти чари, щоб зрозуміти язичництво – треба знов стати дитиною. Дитиною, яка бачить що у цьому світі є те, чого «дорослі» не помічають. І яка не боїться цього, а навпаки – захоплюється. Грає з цим. Стає цим сама.